Ранок в дитячому садочку

Матусі та татусі перевдягають дітлахів. Галас, шум. Один із малюків підбігає до хлопчика більш дорослого та каже:

• Привіт, друже!

Та отримує відповідь:

• Ти мені не друг!

Малюк не звернув увагу - побіг до однолітків, бо в нього є купа важливих справ.

Однак матуся «недруга» ще близько п’яти хвилин давала хлопцеві настанови. Про те, що не можна так казати, що малюкові прикро було таке почути, що він ніколи не знайде друзів, бо дружать лише з гарними хлопчиками, що його ніхто не любитиме, що він в житті залишиться один.

Різних слів було багато, начебто всі правильні, весь свій життєвий досвід мама вклала в промову. А що син почув? Загальна думка – аби мати друзів ти мусиш бути зручним для всіх. Не мати своєї думки. Образити іншу людину – то лютий страх. Самотність – вирок, де не має щастя.

І бачу в голові як виріс хлопчик, але не так щось йде в житті. Робота є, є друзі, стосунки намагається будувати... Та все не те, немає радощів та задоволення життям. Бо кожну хвилину свого життя він намагається бути Хорошим хлопчиком для всіх. Окрім себе.

Дозволяйте вашим дітям проживати емоції. Так, звісно, без шкоди іншим в плані здоров’я.. ПРОТЕ, чесно по відношенню до себе. Так діти вчаться відчувати та чути себе. Дозвольте це собі та дозвольте своїм дітям!

А якщо не виходить або є нерозуміння, що робити далі або з чого почати – звертайтесь до психолога. Професійність – це основоположний критерій для того, щоб супроводжувати вас на шляху до вас самих.

Запис на безкоштовні консультації до психологів Центру – 096 485 05 38

Про домашнє насильство вже було багато написано, сказано, знято та навіть проспівано. Як юрисконсульт Центру у справах сім’ї та жінок Деснянського району міста Києва - установи вся концепція діяльності якої побудована на роботі саме з  явищем домашнього насильства - ділюсь із вами практичними порадами щодо подолання такого явища як домашнє насильство. 

Разом з накопиченими образами розростається відчуття розчарування. Життям, людьми, собою. Взагалі всім абсолютно. Навіть чайник може розчарувати. Закипає неспішно. Свистить невірно. Колір невдалий. Ручка незручна. Розчарування чимось конкретним починає розповсюджуватись. Частіш за все, та більш за все, страждає сім’я людини, яка розчарувалася.

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з являється дитина, батьки повинні відмовитись від себе, свого особистого простору, своїх інтересів, потреб і повністю присвятити себе вихованню дитини.

З одного боку народження дитини накладає обмеження на батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини дуже важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміло відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні інтереси та потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Страхи в дітей бувають найрізноманітніші: який-небудь сильний шум, раптова поява когось незнайомого, гроза, блискавка тощо. Часто вони лякаються темряви, незвичного світла, бояться залишатися самі, побоюються докторів, покарання, дитячого садка. Цей список можна продовжувати до нескінченності.

Страхи – це нормальна частина нашого дорослішання. Усі ми колись чогось боялись. Важливо знати, що є вік, коли дітям властиво боятися чогось визначеного. Інша справа, скільки страхів є в дитини, наскільки вони сильні, як надовго закріплюються і як часто з являються.

Страхи на рівному місці не з’являються, не підсилюються і не закріплюються. Що може загострювати схильність до страхів?

Народжуючись на світ, дитинча вовка вчиться разом з батьками полювати, вистежувати, бути обережним та умілим. Перші три місяці воно харчується молоком мами, а з 3-х місяців батьки починають привчати вовченят до м`яса. Вже з піврічного віку вони ведуть самостійний спосіб життя. Народжуючись на світ, дитина людини тривалий час є безпомічною. На рівні природних інстинктів маля всмоктує в себе те, що бачить навколо – це світ батьків, які взяли на себе відповідальність ввести його в цей світ для безпечного пізнання та саморозкриття. Бо це про головне.

Напевно кожен із вас зустрічав в своєму житті людей, які світяться. Не від фосфору, звичайно, а від сили, яка їх наповнює. Так буває, коли справа життя/спосіб життя узгоджено поєднується із натхненням. В світлі інформаційного перенавантаження, сучасній людині важко бути цілісною, проте це дуже знАчимо та необхідно. Щоденні стреси та інертні рухи складаються в спосіб життя. А щастя схоже на перерву у вигляді очікування відпустки на морі, чергової екскурсії чи дня народження. Як перервати ланцюг пасивного очікування? Розглянемо на конкретних кроках

«Не розумію, як ви взагалі живете без депресії. Чим займаєтесь.

Регочете цілими днями?»

Франц Кафка

«Звичайна психіатрична застуда» - так іноді між собою фахівці називають одну з найпоширеніших проблем - депресію. Всі ми час від часу кажемо, що впали в депресію, адже наш настрій постійно змінюється і ми це помічаємо. Але, звичайно, це не означає, що нам потрібне лікування, хіба що присутність «люблячих вушок» ще нікому не завадила. Бажано чужих, але надійних вух. Які кваліфіковані та вміють слухати.

Депресія може спіткати кожного: молодого і старого, багатого і бідного, - для неї немає різниці. Наші думки та поведінка іноді можуть створювати нам проблеми і приносити результати, протилежні до бажаних. Зокрема, коли ми відчуваємо сильне пригнічення чи тривогу, наші думки часто вводять нас в оману і роблять ситуацію гіршою, ніж вона є насправді. Ці думки спонукають до такої поведінки, через яку ми ще більше застрягаємо в складній ситуації замість того, щоб допомогти з неї вийти. Насправді це пастка, в яку потрапляють багато людей, це хибна звичка, від якої потрібно позбутися.

«Немає тілесної хвороби окремо від душі»

Сократ

Життя говорить з нами багатьма «мовами». «Мова симптомів», з одного боку, є формою вираження, якою користується життя, а з іншого - посланням, звісткою.

Кожна людина рано чи пізно задає собі питання про сенс життя, шукає можливості краще зрозуміти життя самого себе. До того ж життя дарувало нам дивного посланця, завжди готового все показати та надати роз'яснення.  
В більшості випадків, на жаль, нам важко розпізнати його. Лише тому, що він занадто близький нам.

Цей посланець - наше тіло.

Є три речі, яких бояться більшість людей:

довіряти, говорити правду

та бути самим собою.

Ф. М. Достоєвський

У сучасному світі кожна людина постійно оточена іншими людьми: робота, стосунки, безліч контактів у телефоні чи у соціальних мережах. Здається, що ми ніколи не залишаємося наодинці, але чи так це насправді? Більшість наших контактів зазвичай поверхневі і залишаються на рівні простих знайомств, а з відносин все швидше і все частіше зникає близькість і, головне, довіра.

Чому ми перестаємо довіряти? Довіра - це відчуття повного спокою, відсутність будь-яких сумнівів. Повна природність відносин. Довіра - це відкриті взаємини, побудовані на впевненості в порядності, доброзичливості іншої людини по відношенню до вас. Довіра не знає сумніву, там, де починається сумнів, довіра вмирає.

Це звернення до всіх! І тих, хто вже насолоджується батьківством, і тих, хто тільки до нього готується. Зрозумійте, що Ваша дитина – це найцінніший ресурс! Це величезний депозит, який Вам дали на довгострокове зберігання. Тому лише правильна поведінка дозволить Вам, батькам, примножити його сповна і у відведений час отримати всі «заслужені» відсотки. Саме для Вас ці «золоті» правила, котрі б точно Вам озвучила дитина, щоб мати змогу істинно насолоджуватися батьківством. Просто почуйте свого малюка !