Самотність – хвороба XXI століття - Статті - Статті - Програми центру - Центр у справах сім'ї та жінок

РАЗОМ ДО ЩАСЛИВОГО ЖИТТЯ!
Головна » Статті » Статті » Статті

Самотність – хвороба XXI століття

Людмила Мельник, лікар-психолог

«Отримувати насолоду від самотності – це розкіш, на яку мало хто претендує…»

Забезпечений та успішний підприємець, який обідає в дорогих ресторанах, їздить на майбаху, приїжджаючи пізно вночі в холодну пусту квартиру, не витримуючи власних же думок наливає стакан віскі. А зранку, споглядаючи себе в дзеркалі, говорить «так далі тривати не може». Маргінально моральна жінка, вихована в найкращих традиціях правильності, збираючись на побачення з продовженням із одруженим чоловіком, закриває свою правильність в глибокооких комірках підсвідомості. Розлучений чоловік, що поливає брудом колишню дружину перед спільними знайомими і розповідає всім, як добре бути холостяком, зберігає фото, речі, подарунки, судомно оплакуючи розлуку, щільно закришись у спільній кімнаті. Бабуся, що підбирає вуличних котів та собак, наділяє їх людськими якостями і розмовляє з ними годинами, періодично поціловуючи кожного. Дівчина, що страждає від заниженої самооцінки часто не наважується взяти на себе відповідальність і зробити вибір у своєму житті, перечитує релігійну літературу, слідує всім канонам, відвідує кожну службу, просить благословення в пошуках «правильної відповіді»...

Історій може бути безліч, проте всі вони є способами втечі від самотності, методами, що допомагають справлятися з її неминучим усвідомленням. Кожен із нас, приходячи додому вмикає мас-медійного друга і чує з відти оптимістичне «ти не один!». Ти іронічно посміхаєшся, адже приходить усвідомлення, що навіть на екзистенційному страху самотності можна заробляти.

Споживацька орієнтованість сьогоднішнього людства поступово витісняє глибинне відчуття присутності в цьому житті, поруч з іншим, чи навіть із самим собою. Ідея сама по собі вже не цікава, потрібно щоб «піпол хавав». А для цього просто найми гарного піарника. Homo sapiens прямує до парадоксальної, на перший погляд, тенденції: чим більше нас стає, тим гостріше постає проблема самотності, простіше виражається народна мудрість: юрба людей, а поговорити ні з ким. Це скоріше стосується проблеми ізольованості від інших. Адже у цьому броунівському русі особистостей так тяжко знайти однодумця. Проте інстинкт бути приналежним шукає власного задоволення, і ми створюємо для нього сурогатні замінники: спілкуємося в аськах, чатах, однокласниках і т.д. під чудирнадськими ніками «Твоя Мечта», «Гигант», «Без комлексов»… бо ж так безпечніше і ніби й не самотньо. Так сказати, двох зайців одним махом. Проте, надягаючи на себе псевдообрази, людина лишається можливості знайти те, що їй дійсно потрібно, яке власним Критиком за цензуровано і глибоко закопано під назвою «таких не люблять». То що ж, виходить, що страх самотності і є його генератором?..

Усвідомлювати власну самотність досить травматично для психіки людини, тому логічно користуватися тими захистами, що пропонує нам сучасне життя: втеча в роботу, алкоголь, щось солоденьке, віртуальний світ, секти, розчинення в іншому, матеріальне збагачення, використання іншого для компенсації власних пустот, субкультури, наркотики, гламурні тусовки, реаліті-шоу. Проте це дає тимчасове полегшення. Але головна проблема не в цьому, а в тому, що ніхто не бачить альтернатив. «Якщо не пити, то я зійду з розуму, тому краще буду пити», - констатує покинута клієнтка.

Побачити альтернативи нам допоможуть три прості правила:
  • Самотність – частина нашої природи. Ми є продуктом Всесвіту, що балансує між гравітацією та взаємним відштовхуванням. Тому не дивно, що ми настільки гармонійно протирічні: то бігаємо в пошуках гучних вечірок, відверто спілкуємося, сміємося та плачемо з іншим, то з нетерпінням чекаємо коли всі розійдуться, їдемо на відпочинок у дикі місця, щоб почути тишу власної самотності. Просто необхідно дати самотності місце у своєму житті.
  • Відповідальність за життя. По великому рахунку ми народжуємося і помираємо наодинці. До цього можна додати ще й те, що кожен із нас самостійно кує своє щастя протягом життя. І в цьому наша самотність і велич власного вибору.
  • Глибоке та відверте спілкування з іншим, адже він так само самотній, як і ти. Це добре ілюструє фраза Ірвіна Ялома: «ми пливемо в темному океані Життя самотні у власному човні. Проте нас підбадьорює те, що ми бачимо світло таких самих човнів поруч». Справжня близькість з іншим є дуже потужнім ресурсом. Відкриваючи і приймаючи власну вразливість, людина знаходить шлях до інтимності з собою, іншим, світом.
Навіть інколи близькі однодумці до кінця нас не розуміють, чи то тонкощі нашого перекладу стану в слова, чи небажання/невміння зрозуміти іншого. Як на мене, розуміти нас ніхто і не повинен, а все через те, що не наділила нас природа таким вмінням, і все навколо кожен бачить «своїми очима». Та в будь-якому випадку людина приречена на таку самотність, яку вона сама для себе обере. І це не може бути добре чи погано, це просто є… І якщо я сприймаю власну самотність за норму, і те, що мої думки ніхто не прочитає, ніхто не вгадає мою поведінку, ніхто не обере замість мене, і в кінець не народиться й не помре замість мене, то вся ця неповторність наділяє смислом саме Моє Життя. Іншими словами, самотність – дань твоєї неповторності.
Категорія: Статті | Додав: desncenter (18.01.2013) | Автор: Людмила Мельник, лікар-психолог W
Переглядів: 720 | Теги: самотність
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]